Memorial

Меморіальний відділ Музею Івана Гончара
був створений під час формування Музею як державного закладу на основі творчої спадщини й архіву його засновника.

Творча спадщина І.М.Гончара представлена його скульптурними роботами (400 од.), малярством (425 од.), графікою (629 од.), начерками та ескізами (бл. 220 од.).

Скульптурний доробок Івана Гончара характеризує його як неабиякого майстра психологічного портрету – це галерея образів героїв української історії, учасників ІІ Світової війни, сучасників автора – літераторів, мистців та інших видатних постатей. Доповнюють цей жанр народні типажі, виконані в етюдній манері, жанрові композиції, ескізи до пам’ятників, дрібна пластика тощо.

Іван Гончар за роботою

Графіка Івана Гончара представлена документальними малюнками з серії “Солдати мого взводу” та циклом робіт під загальною назвою “Дорогами війни”, створеними автором на вогняних шляхах І Українського Фронту від Києва до Відня, які він пройшов лейтенантом зв’язку. Ці роботи вражають глибиною психологічного проникнення у світ людини, зруйнований війною.

Творчі акценти Гончара-скульптора й художника змінюються з середини 1950-х рр., відколи він розпочав систематичні подорожі по Україні з метою збирання етнографічного матеріалу. Реалізм пейзажів поступається місцем реалізму українського національного буття, збереженого в символіці вбрання та обрядовості – і цей світ постає на його полотнах у серіях “Українські народні типажі” та “Українське національне вбрання”, “Історичні пам’ятки і краєвиди України”. На жаль, залишився нездійсненим задум упорядкувати альбоми “Живописна Україна”, основу яких мали скласти численні начерки й ескізи.

До архівних матеріалів меморіального відділу Музею належать документи, епістолярна спадщина, фотоархів, друковані та кінодокументальні матеріали, аудіозаписи.

Архів І.М.Гончара має неабияку цінність для істориків, соціологів, культурологів, дослідників творчого й життєвого шляху Подвижника. Його епістолярна спадщина та “Книги запису вражень” громадського музею є неоціненними свідченнями епохи, що хронологічно охоплюють найважливіші етапи становлення й боротьби цілого покоління “шістдесятників” і тих, хто прийшов до національної ідеї згодом – від початку 1960-х до початку 1990-х рр.

Слід зазначити також, що архів містить абсолютно унікальні речі – від автографів Михайла Грушевського, Миколи Вороного, Марка Антіоха та рідкісних примірників київських і загальноукраїнських газет (як, наприклад, “Киевская мысль” 1900,1911-14 рр.; “Київська правда” 1929-30 рр., що висвітлює так званий “процес СВУ”) до письмових свідчень “шістдесятників”, скандальних публікацій Миколи Холодного, епістолярної спадщини Н.В.Суровцевої, матеріалів з архіву полтавського художника Н.Х.Онацького, репресованого у 1937 році, і унікальних етнографічних фото, що не ввійшли до альбомів “Україна і Українці” – І.М.Гончар просто не встиг їх опрацювати.

Цікавими також є газетні та журнальні публікації про І.М.Гончара та його музей, зібрані і впорядковані ним самим. Вони дають змогу простежити його творче життя з 1945 до 1993 років. До цього слід додати понад 200 одиниць плакатів і афіш від поч. 1920-х рр., листівки з серії “Українські краєвиди”, які є окрасою збірки найвибагливішого колекціонера, численну фонотеку, створюваний нині архівний фонд Ніни Матвієнко.

Архів за приблизними підрахунками (адже він нині знаходиться на стадії первинного опису і постійно поповнюється новими надходженнями) налічує нині близько 10 тис. одиниць збереження, значна частина яких має надзвичайно високу історичну й наукову цінність.

Лідія Дубиківська, завідувач меморіальним відділом Центру

"Дума про Чигирин". 1974.
Темпера

"Несподіванка". 1976. Темпера

Сторінка з історико-етнографічних альбомів "Україна та Українці"

Вгорі: "Копи за селом". 1948. Полотно, олія